НАРОБИ́ТИСЯ, роблю́ся, ро́бишся; мн. нар́обляться; док., розм. Багато, досхочу попрацювати. — Як тихо.. — думав собі Зінько.. — І добре жити під тими тихими вербами, усмак наробившись, усмак і відпочивши! (Гр., II, 1963, 372); Веселіше на душі стає, як наробишся! (Горд., Дівчина.., 1954, 206); // Багато попрацювавши, стомитися. [Дід Северин:] Наробиться, на сонці напечеться, насилу ноги додому приволоче; тільки ж вулиця загомонить, то де тая в його й сила візьметься: так немов і не ходило й не робило (Вас., III, 1960, 62); Де він не робить, як він не наробиться, а увечері таки прийде до неї (Стельмах, І, 1962, 526).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 173.