НАРИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАРВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док., на кого — що, розм.

1. Несподівано, випадково зустрічатися, стикатися з ким-, чим-небудь (перев. небажаним). [Геся:] Будь, Соню, дуже, дуже обережна. В квартиру й на хвилину не заходь, бо можна знов на засідку нарватись (Голов., Драми, 1958, 249); — Ой, хлопче, нарвемось на патрулів, — застережливо мовив єфрейтор, притиснувшись до паркана (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 193).

◊ Не на то́го (таки́х, таку́ і т. ін.) нарва́вся — не такий хто-небудь наївний і некмітливий, як це здається. — Мовчить? — усміхнувся Сагайдак. — А ви хочете, щоб він одразу свої карти виклав на столі? Дзуськи! Не на такого нарвалися (Кучер, Трудна любов, 1960, 551).

2. Те саме, що наража́тися 2. Подія зі смертю коронного полковника від рук сліпого кобзаря не обіцяла нічого хорошого, і нариватися в місті на лихо ніхто не мав наміру (Ле, Хмельницький, І, 1957,37); Ще не раз в той день наривався Микола на різні неприємності (Збан., Курил. о-ви, 1963, 111).

3. перев. док. Несподівано наскочити. Лучилося на його біду, що якраз на той час нарвався інспектор: риючись у шкільних паперах, він побачив записані гроші й став питати Райка, де вони (Вас., І, 1959, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 170.