НАПІ́РНИ́Й, напі́рна́, напі́рне́, спец.

1. Признач. для утворення напору рідини. Спорудили [робітники] механізований водогін з напірною баштою, проклали сітку труб, змонтували автопоїлки (Вол., Місячне срібло, 1961, 187); В напірному басейні регулюється подавання води до турбін (Довідник сіль. будівельника, 1956, 188).

2. Який діє з великим напором. Доцільніше використовувати тепло надр лише в окремих районах, де воно ближче до земної поверхні, і особливо в тих випадках, коли є напірні підземні води (Знання.., 7, 1965, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 151.