НАПІВПРОВІДНИ́К, а́, ч., фіз. Речовина, що здатністю проводити електрику при звичайних температурах займає проміжне місце між металами та ізоляторами. Напівпровідники з кожним роком набувають все більшого значення в сучасній фізиці і техніці (Розв. науки в УРСР.., 1957, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 148.