НАПІВКОЧІВНИ́К, а, ч. Людина, що веде частково кочовий, а частково осілий спосіб життя. Позаду степ і напівкочівники-казахи, позаду баї, що де-не-де ще лишилися, хоч з підрізаними крилами, в аулах, а попереду країна металу, країна машин, та країна, де вперше на землі будують пролетарі соціалізм (Донч., І, 1956, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 147.