НАПІВБЕЗРОБІ́ТНИЙ, а, е. Який не завжди має роботу, майже безробітний; // у знач. ім. напівбезробі́тні, них, мн. (одн. напівбезробі́тний, ного, ч.; напівбезробі́тна, ної, ж.). Ті, хто не завжди має роботу. У 1921 р. в капіталістичних країнах було 10 млн. безробітних і майже 30 млн. напівбезробітних (Іст. УРСР, II, 1957, 215); За даними Генради профспілок Японії, в країні нараховується більше 10 млн. безробітних і напівбезробітних (Рад. право, 6, 1960, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 145.