Про УКРЛІТ.ORG

напутній

НАПУ́ТНІЙ, я, є. Який містить у собі напуття. Далі міністр висловив Андрію кілька напутніх настанов (Гур., Життя.., 1954, 6); Боженко, як і завжди, закінчив свою промову напутнім словом (Довж., І, 1958, 197); Старий хвилювався і напутня промова про користь птахів явно не клеїлась (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 194); // Стос. до напуття. Всі чекали коронного гетьмана, а в палацовій капелі двірський капелан правив напутній молебень (Тулуб, Людолови, II, 1957, 398); Ще далеко чули вони напутню пісню, що співала її Ганнуся (Ів., Вел. очі, 1956, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 166.

вгору