НАПРУ́ЖУВАТИ, ую, уєш і рідко НАПРУЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПРУ́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.

1. Натягуючи, робити пружним, тугим. Вам стає гарно, несказанно гарно серед тієї рідкої прохолоди; вас обіймає якась міць, напружує ваші жили (Мирний, IV, 1955, 317); Напружали [козаки] тятиву на луках дужче і гостряки до стріл, розжаривши на багаттях.., вкидали в коновки (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 458); Лошата підняли голови до хазяїна свого й чекали, напруживши жили на міцних шиях (Коцюб., II, 1955, 393); Напружив [Альоша] м’язи і стрибнув на другий припічок (Мик., Повісті.., 1956, 74).

2. Докладаючи зусиль, посилювати діяльність, ступінь вияву чого-небудь (про пам’ять, зір, увагу і т. ін.). Ще уважніше вглядаються [люди] в тьму ночі, ще сильніше напружують слух (Хотк., II, 1966, 240); Щосили напружуючи пам’ять, перебирав [Грицько] усі балачки, де згадувалось будь-що про Орину (Головко, II, 1957, 556); Вилізли [Яким і Олекса] з коша, стали напружати зір, розглядатися (Ков., Тв., 1958, 93); Миколка почервонів, спідлоба озирнув усіх, напружив увагу (Вас., II, 1959, 228); // Надмірно підвищувати, підсилювати (голос). Баритон Богдана Петровича став зразу дзвінкий, хрипота зникла, голос не треба напружувати (Коп., Тв., 1955, 308); У великому залі доводилось напружувати голос, і тоді зникали нюанси і та .. теплота й емоціональна забарвленість, що були характерні для його читання в кімнаті (Донч., VI, 1957, 616).

Напру́жувати (напру́жити) [усі́, оста́нні] си́ли — зосереджувати всю енергію на здійсненні чого-небудь. І трудно ж було тоді! Щоб подолати розруху, доводилось напружувати всі свої сили (Шовк., Інженери, 1956,. 160); Доки [арештанти] .. прискорили кроки, а деякі навіть напружили останні сили й побігли (Мушк., Серце… 1962, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 163.