НАПРО́ЧУД, присл.

1. Надзвичайно, дуже; навдивовижу. Погода була напрочуд гарна (Фр., V, 1951, й); Мій супутник виявився напрочуд говірким і товариським дідом (Збан., Малин, дзвін, 1958, 5).

2. Дуже добре, чудово. Напрочуд грають кобзарі, Кипить шпарке весілля (Граб., І, 1959, 413).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 162.