Про УКРЛІТ.ORG

наполягати

НАПОЛЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПОЛЯГТИ́, я́жу, я́жеш, док.

1. Наполегливо вимагати, добиватися від кого-небудь виконання чогось. — Скажи зразу, — наполягав Цимбал, та Сергій усміхаючись мовчав (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 38); Якийсь осавул з міліції старого князя гаряче наполягав негайно ж напасти на табір Косінського (Ле, Наливайко, 1957, 55); Роман, пам’ятаючи наказ Сагайди, наполіг, щоб у першу чергу взяли [до санітарного візка] його офіцера (Гончар, III, 1959, 165); Без начальства починати незручно, але Олексій наполіг відкрити збори (Логв., Літа.., 1960, 63).

2. розм. Насуваючись, натискати, давити на що-небудь; // Оволодівати ким-, чим-небудь, охоплювати когось, щось (про почуття, настрій і т. ін.). Наполягає було на мене добра нудьга, і сон якийсь змагає (Вовчок, VI, 1956, 223); Туга й сум наполіг на мою душу (Н.-Лев., III, 1956, 310); В кімнатах наполягла на все тиша, якась отруйна, сонлива (Вас., І, 1959, 259).

3. розм. Енергійно діяти, займаючись чим-небудь, роблячи щось. Ковбаси не переводились на столі, і, хоч як наполягали на них майстри з підмайстрами, — здавалося, що нічого не зменшується (Тулуб, Людолови, І, 1957, 174); Серед темної ночі довгим ключем пливли лодії, і на всіх них одноманітно гриміли весла, наполягали гребці (Скл., Святослав, 1959, 128); — Веслуйте, бо знов захоплять нас людолови, — вигукнув він і міцно наполіг на стерно (Тулуб, Людолови, І, 1957, 241); // тільки недок., на що. Приділяти особливу увагу чому-небудь. Пан член особливо на рахунки.. наполягав на екзаменах (Гр., І, 1963, 244); Зайшов Павлуша попрощатись і знову завів мову про те, чи справді ж таки на російську мову не дуже наполягати? (Головко, II, 1957, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 156.

вгору