Про УКРЛІТ.ORG

напозичати

НАПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., чого і без додатка.

1. у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися. Правити через суд довг із Семена — так мало ще напозичав, ще не час… (Коцюб., І, 1955, 119).

2. кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику. * Образно. Вернувши додому, почав [чоловік] нарікати на жінку: — Що ти говорила мені про свого бога! Чи бач, я кілько свого добра напозичав йому, а він мені от що дав! (Фр., IV, 1950, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 155.

вгору