НАПЛУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок.. НАПЛУ́ТАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Намотуючи або розмотуючи, переплутувати, заплутувати яку-небудь кількість чогось. Наплутала ниток та й пішла, а мені треба розплутувати (Сл. Гр.).

2. тільки док., неперех. Наробити плутанини, помилок у чому-небудь. В своїм оповіданні вона багато наплутала (Коцюб., І, 1955, 456); [Артур:] Я дуже боюся збитись, щось наплутати, нарешті я можу зіпсувати всю справу якимсь недоречним словом (Собко, П’єси, 1958, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 153.