НАПЛИ́НУТИ, не, док.

1. Те саме, що напливти́ (див. наплива́ти 4). Ледве на місяць наплине прозорая хмара. Коло на ній засіяє, мов одсвіт далекий веселки (Л. Укр., І, 1951, 163); Гордій пізнав своє рідне місто. Тисячі спогадів наплинули враз (Гур., Осок. друзі, 1946, 108).

2. Раптово, швидко набігти у великій кількості; нахлинути. Здавалося — в темну камеру наплинуло багато весняної неспокійної води (Вас., Вибр., 1944, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 152.