НА́ПИС, у, ч. Короткий текст, уміщений на чому-небудь. На полуденній стіні церкви була залізна дошка з написом над могилою гетьмана (Н.-Лев., І, 1956, 338); Юрко запримітив умить якісь написи, видряпані, мабуть, нігтем на сірих стінах (Козл., Ю. Круп, 1957, 406); // Стародавній текст, вирізьблений, висічений і т. ін. на твердому матеріалі. Часом з’являвся несподівано у фрамузі стіни фонтан, весь покарбований написами з корану (Коцюб., II, 1955, 123); Розпечене азербайджанське сонце сліпучо виграє на сірих надгробках з тюркськими написами, зазирає у темні западини печер (Донч., II, 1956, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 143.