НАПИ́ЛОК, лка, ч. Стальний різальний інструмент у формі бруска з насічкою, що вживається для обточування металевих та деяких інших виробів. Не може Іван Кіндратович жити без цього. Все щось мудрує. Все щось тре напилком, пиляє ножівкою (Ткач, Арена, 1960. 204); Яворський дав Іванові напилок та мідну трубку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 142.