НАПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПИ́ТИ, п’ю́, п’є́ш, док., розм. Випивати яку-небудь кількість чогось. — Що він зробив? — допитував Яць.. — Продав [грунт], і не знаю за кілько. Вже другий тиждень напиває десь (Фр., II, 1950, 211); — А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? — Раджу. Однаково пропаде дівка. Наїсть, нап’є вдома, тобі ж гірше буде… А їй одна доля — у наймах (Коцюб., II, 1955, 17); — Ось, багато напили, наїли, один втік, а цей неплатоспроможний! — швидко тараторила офіціантка (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 142.