НАПЕРЕКІ́Р, присл.

1. Протилежно до того, чого можна було б сподіватися або бажати. А Грицько, як нарочито — не тільки не слухає, а ще і наперекір робить (Мирний, IV, 1955, 78); Він [мул] тяг сани, хоч на них сідало десятеро, і тяг з упертістю.., щоб тільки зробити наперекір, на зло (Багмут, Опов., 1959, 63); У порівн. Наче наперекір, виринало в пам’яті напівзабуте, про що чув [Потап] од мами або од баби своєї (Коцюб., II, 1955, 275).

2. у знач. прийм., з дав. в. Уживається при назві осіб, предметів, явищ, процесів, усупереч яким що-небудь здійснюється, відбувається. Я тільки твердо вирішила наперекір усім багатіям і собі таки бути щасливою! (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 7); Наперекір суховіям та чорним бурям повсюди йде вона [біла акація] за людиною, заходячи аж сюди, до самого мертвого моря, де, крім солі, вже ніщо не росте… (Гончар, II, 1959, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 141.