НАПЕ́ВНО, присл.

1. Точно, безперечно, безсумнівно. — Ну, моя матінко! Ізнайшла вже я чоловіка, що мене визволить… Напевно вам говорю, що визволить… (Вовчок, І, 1955, 267); Однак новина впала, як грім з ясного неба. Тепер вже напевно (Коцюб., II, 1955, 95); Павлина, хоч і напевно знала, що отримає свої вісім злотих, вийшла дуже незадоволена з дому Річинських (Вільде, Сестри.., 1958, 344); // Неодмінно, обов’язково. Танки в ліс не пройдуть, втрати в живій силі будуть незначні, плацдарм буде втримано напевно (Гончар, III, 1959, 367).

2. З упевненістю, не боячись помилитися. Вона сміливо робить новий ривок. Якщо кіт біля комори, значить, немає поблизу людей і діяти можна напевно (Цюпа. Назустріч.., 1958, 193).

3. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження ймовірності чого-небудь. Не знаю, що писати Вам далі. Звісно, я міг би написати цілу повість життя, але цей шлях дуже далеко завів би, — я і так боюся, що подав вам багато зайвого і вже, напевно, нецікавого (Коцюб., III, 1956, 234); Йому, напевно, важко, цьому худорлявому кельнерові, але він все ж говорить (Кол., На фронті.., 1959,8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 140.