НАПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАПАЛИ́ТИ, палю́, па́лиш, док., перех.

1. що і без додатка. Спалюючи дрова, вугілля і т. ін., нагрівати що-небудь. — А як же буде сьогодні? Гості теж будуть мерзнути, чи що? — Ну, вже ж для гостей напалять! (Л. Укр., III, 1952, 497); Вона напалила піч, виробила хлібини, посадила їх на гарячу черінь і закрила заслінкою (Чорн., Визвол. земля, 1950, 193).

2. Перепалюванням виготовляти яку-небудь кількість чогось. — Піч лише одну треба підремонтувати. Другу ми цього року чіпати не будемо, доки не напалимо вогнетривкої цегли (Коп., Вибр., 1953, 327); Разом з людьми він звалив чимало дубів, напалив вугілля (Скл., Святослав, 1959, 96); // Спалювати яку-небудь кількість чогось. — В Троянівці пастухи картоплю печуть, — мріяв уголос Марко. — Напалять сухого картоплиння, а тоді понаносять картузами картоплі (Тют., Вир, 1964, 340).

3. Випалювати на поверхні чого-небудь якусь мітку, позначку і т. ін. Марині кинувсь в вічі хрест, що батько напалив на сволоці, як із страсті вернулися (Мирний, IV, 1955, 223).

4. тільки док. Курячи, наповнити приміщення тютюновим димом.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 138.