НАО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАОРА́ТИ, орю́, о́реш, док., перех. і без додатка.

1. Орати велику кількість. Скільки хліба за життя наорали вони, скільки сіна накосили, скількох людей нагодували! (Довж., III, 1960, 47).

2. тільки док., розм. Те саме, що зора́ти. Наори мілко та посій рідко, то й уродить дідько (Номис, 1864, № 7170); Поки він [царевич] будувавсь, кабан наорав зубом, насіяв вухом і заскородив хвостом (Стор., І, 1967, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 136.