НАНИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок.. НАНИЗА́ТИ, ижу́, и́жеш, док., перех., що і що на що.

1. Проколюючи, протикаючи, насаджувати, настромлювати що-небудь на щось (перев. певну кількість). У неї в покоях працюють дівки, все шати гаптують, мережать хустки, нанизують перли дрібненькі (Л. Укр., 1, 1951, 4 39); Марія ножем розрізає яблука-падалицю, нанизує ті кружальця на сирову нитку (Шиян, Баланда, 1957, 180); Він вправно нанизував на вила цілі оберемки сіна і легко жбурлян їх у драбини (Добр., Тече річка.., 1961, 275); Юрій нанизав черв’яка на гачок і, замахнувшись, кинув волосінь на воду (Автом., Щастя.., 1959, 13); *0бразно. Серце, немов на штики, шалена журба нанизала (Сос., ГІ, 1958, 469); *У порівн. Подія за подією, рік за роком ішли спокійно, послідовно, немов хтось невидимий нанизував їх на рівну сталеву нитку (Вільде, Ти мене не любив, 1958, 35); // Нижучи, виготовляти що-небудь. Схоже було на те, що хтось навмисне нанизав оці червоногарячі разки (Чаб., Тече вода.., 1961, 69).

2. перен. Легко, вільно, без затримок приєднувати одне до одного (слова, думки і т. ін.). Покришень нанизував і нанизував рядок на рядок, читав з глибоким почуттям (Збан., Сеспель, 1961, 75); Погойдуючись у сідлі, нанизував [Довбуш] думи, мов перли (Гжицький, Опришки, 1962, 65); // Поступово збирати щось однорідне. Я їх [пісні] почав визбирувати та нанизувати, і вийшли з цього нанизування пісні про кохання (Мирний, V, 1955, 413); Писар нанизав таких перлин поезії цілу низку (Н.-Лев., IV, 1956, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 133.