НАМУ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., з ким — чим і без додатка. Багато, довго помучитися. Він з приємністю згадує, скільки намучився з будовою (Стельмах, І, 1962, 413); — Натрудився, намучився [батько] на своєму віку, нехай хоч у могилі вже спокій має (Головко, II, 1957, 390).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 133.