Про УКРЛІТ.ORG

намилуватися

НАМИЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.

1. ким і без додатка, розм. Досхочу помилуватися, поголубитися. Намилувавшись собі, як є меж молодими парубком і дівкою, що хотять собі побратися, Семен Іванович посадив Галочку біля себе (Кв.-Осн., II, 1956, 336); Улас намилувався Лукиною, натішився й покинув її, як зірвану квітку (Н.-Лев., III, 1956, 348).

2. часто з запереч, н е, ким, чим, рідше на кого — що, з кого — чого і без додатка. Досхочу помилуватися, полюбуватися ким-, чим-небудь. Намилувавшись сплячим, Бульба пробирався далі тісною вулицею (Довж., І, 1958, 228); Хмельницький.. глянув на Кривоноса захопленими очима. — Не намилуюсь я з тебе, пане полковнику! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 352); Скільки сонця, праці, втіхи! Не надивишся, не наслухаєшся, не намилуєшся! (Горд., Дівчина.., 1954, 136); Не надивлюсь, не намилуюсь. Як гай зимовий занімів (Мур., Осінні сурми, 1964, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 127.

вгору