НАЛЮ́ШНИК, а, ч. Кільце, яким прив’язується люшня до полудрабка. Северко назавжди запам’ятав, що гужівками зветься та лоза, з якої крутять налюшники (Іщук, Вербівчани, 1961, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 122.