НАЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. налу́плять; док., перех., розм.

1. Знімаючи шкаралупу, кірку і т. ін., очистити в якій-небудь кількості.

2. Висидіти (про птахів); // вульг. Народити (про людей). — Помрете, й сліду по вас не зостанеться. Налупили дітей, та що з того? (Л. Янов., І, 1959, 347).

3. розм. Сильно побити кого-небудь. Хотів [Микита] вискочити з рову та й скільки духу гнати, не озираючись. Побоявся тільки, щоб панич не наздогнав та не налупив (Вас., І, 1959, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 122.