Про УКРЛІТ.ORG

належний

НАЛЕ́ЖНИЙ, а, е.

1. Який є чиєю-небудь власністю, перебуває в чиємусь розпорядженні. Я тепер день крізь день в роботі.. Я не знаю, де час, належний мені, а де — колективу (Хор., Ковила, 1960, 71); Рабовласник вважав раба такою ж своєю власністю, як і всяку іншу належну йому річ. (Іст. СРСР, І, 1956, 10).

2. Який має зв’язок із ким-, чим-небудь, стосунок до когось, чогось. Я заїхав у відлюдне, належне до того повіту гірське село (Фр., III, 1950, 232); Брат Ізоген — значний християнин, належний до кліру (Л. Укр., III, 1952, 270).

3. Який належить, призначений кому-небудь. Посилаю Вам належні гроші (Л. Укр., V, 1956, 153); Юра притиснув носовичком в кишені двадцять три карбованці тридцять дві копійки, належні бабі (Смолич, II, 1958, 99).

4. Який потрібний, необхідний; відповідний. Кирило приїхав на дачу. Гість дістав вже належну честь (Коцюб., II, 1955, 220); Всіх належних заходів було вжито. Палуба й надбудови були ретельно промиті (Гончар, Тронка, 1963, 199); // у знач. ім. нале́жне, ного, с.; Як нале́жне — як те, що треба, повинно бути. Красу природи і її спокій пив [Кирило] хтиво, як спраглий воду, без думки і без сумніву, як щось належне (Коцюб., II, 1955, 213); Зачарування Мухтарова помітила [Люба] й сприйняла як належне, як ренту молодості (Ле, Міжгір’я, 1953, 16).

◊ Віддава́ти (відда́ти) нале́жне див. віддава́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 117.

вгору