НАЛА́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЛА́ПАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Обмацуючи, знаходити, виявляти кого-, що-небудь. Налапала [Оксана] поночі засув (Кв.-Осн., II, 1956, 453); Юра перестрибнув через невисокий паркан. Механічно він налапав по стіні кінчик мотузка (Смолич, Дитинство, 1937, 152).

2. перен., розм. Виявляти в результаті розшуків. — Теперечки, спасибі їм, понасилали тих томів: що треба, хоч не скоро, а налапаєш (Стор., І, 1957, 124); Налапавши, білих, — раптово кидались [червоноармійці ] на них, і тоді в степах довго квоктали кулемети (Епік, Тв., 1958, 377).

3. тільки док., розм. Лапаючи, наловити в якій-небудь кількості. Пошли дурня по раки, а він жаб налапа (Номис, 1864, № 6577); Наймити швиденько побігли й налапали під камінням п’ять раків (Н.-Лев., III, 1956, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 115.