НАКРИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Особливо виділяти звук, слово і т. ін.; наголошувати, підкреслювати. — Я змерзла, я, я! — та так уже на те я накрикує [пані]! (Вовчок, І, 1955, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 112.