НАКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАКРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех.
1. Покривати, закривати кого-, що-небудь тим, що кладеться зверху. Поцілував [Гонта] мертвих в очі, Христить, накриває Червоною китайкою Голови козачі (Шевч., І, 1963, 137); Марія накривала матір кожухом (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 31); Вона полізла з рогачем у піч, засунула горщик, обгорнула жаром, накрила покришкою (Мирний, І, 1949, 318); Накривши ношу хусткою, вона хутко пішла за хату (Чорн., Визвол. земля, 1959, 194); // Робити покрівлю над якою-небудь будівлею; покривати. Коли Антон від’їжджав на заробітки, то обіцяв Катерині.. цинковою бляхою накрити дах (Чорн., Визвол. земля, 1959, 8); // перен. Оповивати, обволікати що-небудь. В полонині, де небо накриває безлюдні простори, .. вікує тиша (Коцюб., II, 1955, 324); Вже вечір темною габою накрив всю землю з краю в край (Сос., І, 1957, 352).
◊ Накрива́ти (накри́ти) [на] стіл — ставити на стіл їжу. Потім, як у печі витопили, — треба на стіл накривати (Мирний, III, 1954, 156); — Мариню, — гукнула [Катерина] через коридор, — прошу накрити стіл до сніданку! (Вільде, Сестри.., 1958, 211).
2. військ, Попадаючи у ціль, руйнувати, пошкоджувати, знищувати і т. ін. її; поражати. — Огонь трьох мінометних рот полку обов’язково накриває траншею противника (Гончар, III, 1959, 85); Піднімається пекло снарядів, Накриває фашистські полки (Гірник, Стартують.., 1963, 58); Важка артилерія накрила ворожі позиції одним залпом (Смолич, Мир.., 1958, 400); // безос. — Лейтенанта Чорноволенка накрило міною. На смерть… (Коз., Гарячі руки, 1960, 139).
3. перен., розм. Ловити, захоплювати кого-небудь зненацька (перев. на місці злочину). — Он на одній чехоні рублів двісті убитку [збитків] буде.. Прийдеться у рів вивернути, та коли б ще і поліція не накрила (Мирний, III, 1954, 79); — Брешуть розбійники, не тепер, так в четвер, а ми їх накриємо (Цюпа, Три явори, 1958. 17).
4. тільки док., перен. Знеславити кого-небудь. Пішов москаль в Туреччину; Катрусю накрили. Незчулася, та й байдуже, Що коса покрита (Шевч., І, 1963, 22).
5. перев. док., перен., розм. Напасти, накинутися на кого-небудь з лайкою, погрозами і т. ін. — Наш шановний зоотехнік забув і дорогу на ферму. А коли й загляне, то тільки лайкою й погрозами накриє (Грим., Незакінч. роман, 1962, 11).
◊ Мо́крим рядно́м накри́ти див. рядно́; Накри́ти ша́пкою — остаточно, безповоротно вирішити що-небудь. [Тиміш:] Але я, свате, як сказав, то все рівно, що шапкою накрив. Назад я не подамсь (Кроп., IV, 1959. 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 111.