НАКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док.

1. перех. Котячи, переміщати, накладати що-небудь на щось. Чути було коротку команду, на порон накочували гармати, вантажили ящики (Коп., Вибр., 1953, 401); Над напівпідвалом влаштовані накати, по яких накочують на дах бочки з дизельним пальним (Орг. і технол. тракт. робіт, 1956, 97); Троянці так і учинили; На вал колоддя накотили (Котл., І, 1952, 215); // тільки док. Привалити, обкласти, покрити щось чим-небудь. Високу могилу висипали. Дорогим камінням накотили (Чуб., V, 1874, 779); // Котячи, збільшувати. Накотивши велику грудку вогкого снігу, старанно притулила [Ганна] її до стовбура берези і, немов пластирем, прикрила рану… (Коз., Сальвія, 1956, 301).

2. перех. Багато і довго їздячи, утрамбовувати, укочувати (шлях і т. ін.). — Де там ті вибої? Дорогу таку накотили, так уїздили, що тверда, як лоб (Збан., Мор. чайка, 1959, 6); // Утрамбовувати, укочувати шлях котком.

3. перех., спец. Покривати чим-небудь (клеєм, фарбою і т. ін.) поверхню чогось за допомогою накатки; наносити. Текст сторінки вирізували зворотним шрифтом на дерев’яній дошці, накочували фарбою дошку і з неї друкували на папері (Іст. середніх віків, 1955, 143).

4. неперех. Швидко насуваючись на кого-, що-небудь, покривати, закривати собою; набігати. Накочують хвилі на коси. Підводяться тіні з води… (Ус., На.. берегах, 1951, 32); * Образно. Покупці хапали в Жданова український барвистий посуд, і Шумило бачив, яке щастя накотило до хати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 524).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 109.