НАКАЗО́ВИЙ, а, е. Який містить у собі наказ; стос. до наказу. — Леонід! Щоб це було востаннє, — в голосі дівчини прохопились наказові нотки. — Навіщо форсити? Ти чуєш? (Гончар, IV, 1960, 60); Звучить наказова, коротка, як постріл, команда: — Старт! (Рад. Укр., 26.ІХ 1962, 3).

∆ Наказовий спосіб, грам. — форма дієслова, яка виражає наказ, спонукання, прохання, побажання і т. ін. У сучасних слов’янських мовах розрізняють дійсний, умовний і наказовий способи (Сл. лінгв. терм., 1957, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 99.