НА́ЙМИТ, а, ч.

1. Робітник, що працює по найму у приватного власника, підприємця; батрак. Він ізгадав, як служив колись у лихих людей наймитом (Вовчок, І, 1955, 150); В кінці чумацького стоїща засліплений злістю Плачинда налітає на споконвічного наймита Мар’яна Поляруша (Стельмах, І, 1962, 26); * У порівн. Чула [Явдоха], що він ходив по роботах; він — хазяйський син, як простий наймит, робить на чужих людей… (Мирний, IV, 1955, 42).

2. перен., зневажл. Той, хто захищав чужі інтереси не з переконання, а з корисливих мотивів. Ваші господарі — Наймити татарам, Турецьким султанам (Шевч., І, 1963, 97); Хіба треба шукати імперіалістам кращого, вірнішого наймита, ніж римська церква, яка є втіленням всього коєного, агресивного і кровожерливого?! (Мельн., Обличчя.., 1960, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 98.