НАЙМА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАЙНЯ́ТИСЯ, найму́ся, на́ймешся, док.

1. куди, до кого, у кого, з інфін. і без додатка. Поступати на роботу, службу по найму. — Казала ж — наймайся до панського двору, я на кухні служила б… (Вас., І, 1959, 113); Дома нема нічого — ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися (Ів., Укр.. казки, 1950, 67); — Ми.. не могли б у вас, мамко, найнятися служити? (Калин, Закарп. казки, 1955, 68); Найду долю, одружуся, Не найду, втоплюся. Та не продамся нікому, В найми не наймуся (Шевч., II, 1963, 204); Перед тим, як найнятися в економію, Мар’ян Поляруш пішов на сповідь (Стельмах, І, 1962, 187).

◊ Як (мов, ні́би, нена́че і т. ін.) найня́вся (найняла́ся і т. ін.) — хто-, що-небудь активно, інтенсивно діє і т. ін. А дощ періщить, як найнявся (Кучер, Голод, 1961, 279); Вийшов з хати і почав рубати дрова. Рубав до самого вечора, мов найнявся (Л. Укр., III, 1952, 640); Сонце неначе найнялось, так немилосердно пече (Хижняк, Килимок, 1961, 46).

2. тільки недок. Пас. до найма́ти 4. — Набрела я й хатку таку, що наймалась, а грошей нема (Вовчок, І, 1955, 138); — В нас на шибці наліплена записка, що одна кімната наймається, — тихо обізвалась Уляся (Н.-Лев., IV, 1956, 320).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 97.