НАЙЛІ́ПШИЙ, а, е. Найвищ. ст. до га́рний 1 — 5, до́брий 1 — 6, 8 і хоро́ший; найкращий. Сів [князь] на фотелі і замислився. Ох, мав він над чим думати: його справи грошові з якого часу були не в найліпшому стані (Л. Укр., III, 1952, 511); Катерина — це моя матуся. Колись, татко каже, вона була найліпшою дівчиною у селі (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 15); — Не забудь же всипати в ясла пшениці, та найліпшої, чув? (Довж., І, 1958, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 696.