НА́ЙДА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що зна́йда. А що ти подієш.., що Найдою його [сироту] прозвали і інше, як Найда, не хочуть і звати, і честь йому завше, як найді (Дн. Чайка, Тв., 1960, 155); Як трохи піднявся на ноги "найда", то дідові свині пас, а вже парубком узяли його до замку і перше приставили до панських собак (Морд., І, 1958, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 96.