НАЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Надівати на ’ноги взуття; взувати. — Настали жнива — давай нашу ціну; незгода, — назувай сам постоли та й гайда з серпом на поле (Коцюб., II, 1955, 45); Похапки назула вона на дівчинку старі..чоботи, накинула юпку, платок (Мирний, II, 1954, 299); Назув [Терешко] великі шкарбани, знайшов облізлу ..батькову шапку й пішов з хати (Епік, Тв., 1958, 392).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 93.