НАЗОРИ́ТИ,рю́, ри́ш, док., перех., розм. Наглядіти, помітити кого-, що-небудь. Він її очима назорить між дівчатами і вмисне тоді до неї горнеться (Вовчок, І, 1955, 206); Офіцер звелів обшукати дуби, і як не ховався Карній за листям, його назорили і звеліли злазити (Бурл., О. Вересай, 1959, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 93.