НАЖЕ́БРАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Жебраючи, випросити певну кількість чого-небудь. Зачав [Книш] жебрати тоді, як хата йому погоріла. Нажебрав стільки, що й побудувався й сина оженив (Март., Тв., 1954, 374); Варфоломей Копистка висипав.. усю свою калитку, все, що нажебрав протягом життя (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 86.