НАДІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАДІЛИ́ТИ, ділю́, ді́лиш, док., перех.

1. Виділяти комусь частину чого-небудь для користування. — Як же воно буде тепер? Наділятиме революція селян [землею] чи не наділятиме? (Смолич, Мир.., 1958, 63); Дворових теж задобрив [Гамзенко]: наділив їх даремно огородами, аби проживали два роки у його, аби доглядали худоби (Мирний, IV, 1955, 204); Поруч з Недомірковою нивою наділили Насті Гірчак, а ще далі — Михайлині (Цюпа, Назустріч.., 1958, 133); // Давати що-небудь у подарунок: обдаровувати. І вдвох з Марисею Юзя почала обходити дівчат, наділяючи кожну урізком стрічки (Л. Укр.,111, 1952, 676); Отож як умирала стара, то благословила наймита з наймичкою побратись, наділила їх худобою і аж руки їм цілувала та просила, щоб вони не обижали її Павлуся (Стор., І, 1957, 58).

2. перен. Виражати прихильність, вдячність і т. ін. у нагороду за що-небудь. Слухачі наділили співачок цілим забоєм ляскання в долошки (Мирний, III, 1954, 272); Хіба тільки його особисті рекорди мали на увазі товариші, наділивши партійною довірою? (Ю. Янов., II, 1954, 99).

3. перен. Надавати яких-небудь властивостей, якостей і т. ін. — Жаль, що бог, призначаючи в королі, не завжди наділяє людину благородством і державним розумом (Кочура, Зол. грамота, 1960, 258); [Гострохвостий:] От уже наділив мене бог своїми дарами: окрім розуму доброго, маю до того і доброго носа (Н.-Лев., II, 1956, 496); А тілом не поскупилася наділити її мати: така і повненька, і біла, і рум’яна, і чорноока, чорнобрива, як мати (Мирний, IV, 1955, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 69.