НАДУШИ́ТИ1 див. наду́шувати.
НАДУШИ́ТИ2, ду́шу, ду́шиш, док., перех. Обприскати, змочити, натерти кого-, що-небудь духами або чим-небудь пахучим. [Конон:] Який від вас гарний пах іде? [Жєня:] Хочеш, я й тебе надушу? (Кроп., II, 1958, 419); Інтересно: чи дорогі ж таки духи, чи так собі? Завтра навмисне зайду. Не я буду, коли не змушу її надушити мене (Ряб., Жайворонки, 1957, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 83.