НАДРИ́ВНО. Присл. до надри́вний. Ніколи Таня не бачила його таким. Губи бліді, надривно дихає, щось хоче сказати й не може (Гончар, Людина.., 1960, 8); Надривно і люто гарчали танки (Ткач, Плем’я.., 1961, 5); Десь над річкою надривно кричали сичі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 77.