НАДРИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАДІРВА́ТИСЯ, дірву́ся, ді́рвешся, док.

1. Розриватися трохи, не до кінця. Пакет надірвався.

2. перен. Робити що-небудь з надмірним зусиллям, напруженням, стараючись з усієї сили. Марко аж надривався, із силою кидав тяжкі навильники, захекався, змокрів (Горд., Дівчина.., 1954, 205); Надриваючись, Даша виволокла на перон два важких чемодани, допомогла жінці вийти з вагона (Жур., Даша, 1961, 23); // Дуже голосно кричати, говорити. П’ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Янов., І, 1959, 360); Даремно надривався фа шистський диктор, закликаючи захисників застави здатись (Збан., Між .. людьми, 1955, 59); * Образно. Окаянний вітер надривався в димарі, гудів і лютував (Донч., III, 1956, 129).

3. перен., розм. Надмірним напруженням, зусиллям завдавати шкоди здоров’ю; підриватися. Ставить [Гоша] їх [дітей] на важкі роботи, а вони потім хникають, надриваються (Гончар, Таврія, 1952, 138).

4. тільки недок. Пас. до надрива́ти.

◊ Се́рце (душа́) надрива́ється — хто-небудь тяжко мучиться, страждає. Все я бачив; од усього Серце надривалось, — І тоді журливе слово На папір прохалось (Щог., Поезії, 1958, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 77.