НАДИХА́ТИ див. нади́хувати¹.

НАДИХА́ТИ, а́ю, а́єш і НАДИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., НАТХНУ́ТИ і НАДИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Збуджувати, викликати душевне піднесення, натхнення; надавати душевної сили. Читання надихало Лесю, голос її з кожним рядком міцнів, виразнішав (М. Ол., Леся, 1960, 160); Раз над Києвом стояла чудова весняна ніч, що так надихувала духом поезії Гоголя і Пушкіна (Н.-Лев., І, 1956, 343); Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (Граб., 1,1959, 397); Ідуть брати твої на бій — не тисячі, а міліони… Ти надихнути їх зумій, створи пісень залізні тони! (Тич., II, 1957, 106); // Викликати що-небудь у когось. Я знаю: нечестиве те кохання, ..його ж мені вона сама натхнула (Крим., Вибр., 1965, 45); Ти загинув, але твоя кров Натхнула до брата любов (Стар., Вибр., 1959, 32).

2. на що. Спонукати до яких-небудь учинків, дій (перев. благородних, високих). Комунізм надихає радянських людей на героїчну працю на благо Батьківщини (Ком. Укр., 11, 1964, 33); Чисте і невичерпне джерело мудрих і всеперемагаючих ленінських ідей завжди надихуватиме нас на вірне і віддане служіння науці, радянському народові (Мовозн., XVI, 1961, 11); Якщо в музиці у яскравій художній формі втілені високі прагнення і почуття людей — вона знайде гарячий відгук в серцях наших сучасників, надихне їх на нові подвиги (Літ. Укр., 30.ІІІ 1962, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 68.