НАДВЕ́ЧІР, присл. У надвечірній час; перед вечором. Повернувши надвечір з виноградника, Маріора почула, що її тіпає пропасниця (Коцюб., І, 1955, 228); Інколи надвечір, коли тиша і сутінь заповнюють садок і входять у будинок, на веранді чути тиху музику скрипки (Собко, Скеля.., 1961, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 63.