НАДБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДБІ́ГТИ, іжу́, іжи́ш, док.

1. Біжучи, досягати чого-небудь, наближатися до якогось місця. Надбігає [русалка] до болота, бризкає водою з пальців (Л. Укр., III, 1952, 219); Надбіг [Лис Микита] до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби (Фр., IV, 1950, 93); // Швидко, поспішно приходити, прибігати. Я хапаю його за руки і тягну в глиб хати, коли надбігає пан Адам і все розуміє (Коцюб., II, 1955, 258); Невідомо, чим би кінчилася ця бійка, коли б не надбігли млинарські робітники (Смолич, II, 1958, 55); *0бразно. Надбіг і майже відбігає вже, не оглядаючись, кучерявий червень (Крот., Сини.., 1948, 263); // Швидко приїжджати, прибувати. Машини то надбігають, то відходять, а мені й не рушитися без білета (Кобр., Вибр., 1954, 26).

2. Швидко насуваючись, покривати собою. Валом надбігла вода і заплюскотіла при ногах монголів (Фр., VI, 1951, 124); 3 моря надбігла прибійна хвиля і залила Тико (Трубл., Вовки.., 1936, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 62.