НАДБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДБИ́ТИ, надіб’ю́, надіб’є́ш; наказ, сп. надби́й; док., перех. Ударяючи, пошкоджувати — робити тріщини, щербини і т. ін. на чому-небудь; // Відбивати шматочок чого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 62.