НАГО́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нагорну́ти. Петро мчав вулицею не оглядаючись, ступав по затужавілих.. калюжах, обминав біля парканів нагорнуті старанними господарями кучугури останнього снігу (Хижняк, Килимок, 1961, 66); // у знач. прикм. Багатії-казахи нацьковували своїх наймитів на зіп’яті серед степу, схожі на купи нагорнутої землі, переселенські хутори (Хор., Ковила, 1960, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 53.