НАГОЛІ́В’Я, я, с., розм. Місце на постелі, куди лягають головою. Заснув раптово.. Всю ніч сиділа в наголів’ї мати І погляду не зводила сестра (Мал., Звенигора, 1959, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 52.