НАГОДО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Задовольняти чиї-небудь потреби в їжі; годувати вволю. [Т і р ц а:] Не напувай слізьми малого сина, не нагодовуй молоком недолі (Л. Укр., II, 1951, 147); Хутенько зварила [Харитя] куліш, нагодувала маму, сьорбнула й сама кілька ложок (Коцюб., І, 1955, 16); Коли настала пора підкріпитися, Оленчук нагодував офіцера із власного вузлика (Гончар, II, 1959, 37); // чим. Давати поїсти що-небудь. — Заколеш підсвинка та м’ясом нагодуєш Калік, сиріток і старців (Г.-Арт., Байки.., 1958, 126); Згадалась сусідка Вівдя, яка нагодувала хвору дитину гречаником (Донч., III, 1956, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 51.