НАГА́РБАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.

1. Грабуючи, захоплюючи чуже, привласнити багато чого-небудь. [Іван:] У однім селі та жив собі заможний чоловік, ще за кріпацтва він отаманував, так грошей нагарбав стільки, що, може, його і в дві тисячі не вбереш (Кроп., І, 1958, 83); Нагарбав [Матюха] за революцію: ліс даром, робочі даром, суботники якісь установляв (Головко, II, 1957, 22).

2. Брати, захоплювати з собою в якій-небудь кількості. Хто йде, — горох скубне: гребець скубне у жменю; Іде косар і жнець — нагарбають в кишеню (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 47.